вівторок, 23 лютого 2016 р.

І КВІТНУТЬ МРІЇ ПОЕТЕСИ.Лесині читання.

145 років від дня народження Лесі Українки

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) — українська письменниця, яка писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, драмі, прозі, публіцистиці.
Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському.

    Мати, Олена Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка. 
   В  районній бібліотеці читачі - учні 5-го та 7-го класів Жидачівської гімназії ім.О.Партицького зустрілись для поетичного -Лесиного читання. Детальніше ознайомились із бібографією Лесі,читали поетичні уривки творів. 



 
  Батько Лесі – Петро Антонович Косач був людина освічена й для свого часу передова, а натурою лагідна та добра. Лесина мати палко кохалася в мистецтві, невтомно збирала його зразки: різні орнаменти, тканини, вишиванки, а також пісні, казки тощо. Вона була свого часу видатна письменниця і друкувалася під прізвищем Олени Пчілки.
   Грамоти Леся навчилася дуже рано. Коли їй було чотири роки, вона вже дуже добре володіла читанням. А через рік Леся самостійно писала коротенькі листи до своєї бабусі в Гадяч та за кордон до дядька Михайла Драгоманова. 

  Дуже рано почала Леся знайомитися з народною творчістю: піснями та художніми виробами.
  До десяти років Леся росла і розвивалася, як і всі діти. Була радісна, весела, любила співати й дуже добре танцювала із братом “козака”. Коли їй виповнилося 5 років, батьки купили їй фортепіано. Вона не тільки успішно вчилась грати, а й сама бралася складати музичні твори.
  Любила Леся й серйозну роботу – господарчу.Вона завжди мала свій квітник і город, сама його обробляла й доглядала. Зовсім маленької – в 6 років – навчилася шити і вишивати, а згодом навіть взялася мережити батькові сорочку.
    Та скоро сталося велике горе, що потім невідступно, рік у рік, день і день аж тридцять два року, до останнього подиху, переслідувало й тихенько її мучило.У неї так почала боліти нога права, що вона незважаючи на те, що й тоді була дуже терпляча, але плакала від болю. Леся Українка писала все своє життя.
Вона прожила недовгий вік, але це було прекрасне життя людини, що весь свій хист, кожну хвилину свідомого існування віддала народові в боротьбі за його соціальне і національне визволення. Слово було для неї зброєю у боротьбі, а без боротьби вона не бачила життя.

Немає коментарів:

Дописати коментар